Пролітають востаннє
Мабуть, ворогу мало катування і болю,
Рано-вранці без жалю б'є по місту, що спить,
Сипле з неба ракети, їде танком по полю…
Від гарматних снарядів вся земля стугонить.
Опустився на землю, наче дим, темний морок,
Ледве жевріє місяць, як ворожий патруль.
Над лугами й полями чи тумани, чи порох,
Всі дерева у ранах від уламків і куль.
Тишу вранці безжально будять подихи смерті.
Рожевіють берези від кривавих боїв.
Не злічити загиблих… Тільки душі безсмертні
Піднімаються в небо над буянням гаїв…
Над землею у ранах пролітають востаннє,
Щоб поглянути з неба на весняний розмай.
Не зустрінуть їх рідні, не обнімуть кохані,
Не промовлять щасливо ні "привіт", ні "бувай"...
Невідспівані душі і нездійснені мрії
Відлітають, як хмари, у далекі світи.
А ворожа навала до нестями дуріє
Кровожерливо множить на могилах хрести…
Пролiтають востанне
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123030602792
Свидетельство о публикации №123030602792
Рецензии