Поети розсварилися – до бійки,
До необачних вигуків і фраз,
Ніхто не хтів пробачити образ,
Штовхали одне одного в помийку.
А завелись – з розмови про таланти,
Бо кожний знав, що тільки він – талант!
А той, що інший, – просто симулянт.
Я б не довірив небо цим атлантам...
Таланти одне одного по спині
Гатять вже так, що – сором, сміх і гріх,
А я би взяв обох за шкірку їх
Та вірші їхні прочитав дитині,
Чи юнаку, юначці – вголос, тихо,
Чи хлопчику, чи дівчинці б читав...
І я б талант одразу упізнав,
Як сприйме дитинча той вірш без сміху,
Без щирого бажання утікати
Від злих, чужих, важких брилястих слів.
Я б добрий вірш і сам би полюбив,
А ще би захотів його й співати.
Таланту сперечатись – не етично...
Та й ніколи чесати кулаки...
Сміюсь на поетичнії сварки –
Не лізу я у бійку поетичну...
Поети розсварилися - до бiйки i необачних вигукiв
© Copyright: Миклош Форма, 2023
Свидетельство о публикации №123030405393
Свидетельство о публикации №123030405393
Рецензии