Шпильки

       Від сьомого класу і донедавна все моє взуття було виключно на високих підборах, а здебільшого - навіть на шпильках. Якось за часів союзних завітав до мене в гості колишній  близький друг мого чоловіка також колишнього - і з порога зазначив: "А чом у тебе квартира не поставлена на охорону платну?" Я відповіла, що й красти нічого? А він, показавши на мої осінні чобітки на шпильках - білі, сині та бурякові, що виструнчились у передпокої, додав: "Та хоча б оце взуття вкрадуть, то хіба зможеш його поновити?". І я одразу ж резюмувала , що, звичайно ж, ні!
       Як же те взуття мені перепадало, відсутнє в магазинах, а коли, як тоді казали, "выбрасывали" у торгівлю, то черги були недосяжно кілометрові та ще й у робочий час? Взуття, як і інші дефіцитні товари ( а що було недефіцитним, то раз-два - і обрахувався!) - розподілялося по підрозділах нашого заводу через профкоми.
От приходять чобітки - одні на наш підрозділ із тисячі чоловік! - із профкому заводу в профком нашого відділу. Сіма Самуїлівна, що займається подальшим розподілом товару, жодної влади у цьому питанні немає, а лише телефонує всевладній Лілі Сергіївні - нашому економісту. Далі - іде дзвінок невісткам шефа, аби у свій слушний час завітали на примірку...Коли приходить зворотний дзвінок - "Не підійшли!", наступний за рангом керівництва відділу - доньці начальника випробувальної станції. Коли і тут збій, то запрошується на примірку донька нашої всевладної табельниці.
       І от, нарешті, нікому не підійшло взуття...Робоче місце нашого економіста - навпроти мого. І я чую всі перемовини щодо імпортних чудо-чобітків. Коли перелік претенденток скінчився, економіст звертається до мене: "Хочеш , то іди, міряй?!" "Але ж грошей на них немає?" "Позичу. Повернеш борг, коли зможеш!"
Біжу хутчиш! Міряю. Підходять! Щаслива власниця! При такому розподілі - решта працівниць і гадки не мали, що і коли спускалося нашому профкому із заводського?! А взуття було не тільки високоякісне - виробники, Англія, Італія, а й зручні при носінні , прекрасні за фасоном, шкіряні або замшеві. Пам'ятаю , що темно-сині шпильки я носила років з вісім? Уже вони протерлися до дірок на кісточках! Але протерте не кидалось в око, і я продовжувала користатися ними.
       Найважче було роздобути зимові чоботи на високих підборах. От бідкалася я з цього приводу у розмові із військовим замовником (военпредом)і моїм прихильником Мелорієм Марковичем (до речі, Мелорій - Маркс-Энгельс-Ленин-Октябрьская революция!?) Він, певно розбився в дошку, а таки дістав "недіставаєме"! Прийшов до мене не очікувано з ними, надіючись відкрити дверцята на взаємну прихильність? Але я навіть хатніх дверей не відчинила. Тож чобітки лишилися під порогом. За них я, звісно, розрахувалася! В прихильниках числився і заводський фотокореспондент - Петро Павлович Довгодько, закарбовуючи професійно мене на всіх зборах, конференціях, при відвідинах редакції, в моєму кабінеті, а чи просто - на території заводу. От і лишилася фотка, де я на центральній площі заводу , біля пам'ятника вождю пролетаріату, який зараз зберігається в одному з цехів, у славнозвісних чобітках взимку.
        В часи моєї роботи на заводі діяли аж чотири воєнні прийомки. Щомісяця кожна з них надсилала мені перелік невирішених технічних проблем, по якому я готувала засідання у головного інженера.  На засідання запрошувалися керівники підрозділів, якими були лише чоловіки. І от, за знаком секретарки, входимо в кабінет головного інженера - я, балетним кроком на шпильках, попереду, а за мною - решта начальників. Через багато років я випадково зустрілася із одним колишнім воєнпредом. Питаю, щоб якось почати розмову: "А пам'ятаєте, як без затримок ми протоколи засідань оформлювали?" А він у відповідь: "Да, мы тогда все Вас хотели!" "Потому и оперативно?!" "Конечно!" От що є балетний крок та шпильки!" "Как только девушка становится на каблук, у неё тут же случается счастье в жизни! Это - закон!" - стверджувала модний союзний експерт Евеліна Хромченко.
       Почувалася я на шпильках, неначе в них і народилася! Але кілька разів вони мене все ж таки підводили. Якось осіннім вечором, уже в статусі  молодої бабусі, верталася тролейбусом додому. В той день грало київське "Динамо", тож вулиці обезлюднили: хто на стадіоні, а хто біля телевізорів. Та й тролейбус був практично порожній. Вийшла я на своїй зупинці в осінню темінь і відчула за спиною тупіт. Прискорила ходу - і позаду прискорили. Побігла - і за мною побігли. На шпильках - не дуже розженешся. Але встигла заскочити в свій під'їзд. І нападник - за мною. Повалив мене на сходи, придавивши своїм тілом і руки мої, і ноги, так, що і пручатися ніяк. А від шоку й кричати по допомогу несила! Дякувати Богу, що ще-таки не пізно було, і нападник розумів, що мешканці можуть вийти і з ліфта, і з вулиці. Тож за кілька хвилин звільнив мене і чкурнув за поріг . Розповідаю я про пригоду нарано на роботі, а один із співробітників і коментує: "Та хто ж зі спини твій статус бачить...на шпильках та в модному джинсовому костюмі? Час зараз непевний! Одягати фуфайку треба, щоки сажею підфарбувати - тоді точно ніхто тебе не зачепить!?"
       І такий випадок...  Коли бабахнув Чорнобиль, проводила доньку на вокзалі у Хмельницький, подалі від наслідків вибуху. Страшне, що на вокзалі творилося тоді! Люди передавали своїх дітей незнайомцям через вікна у потягах, бо білетів в касах не було. І я, щоб скоротити шлях додому, плигнула з високої платформи. Результат - каблук зламався навпіл! Ремонт нічого не дав, використовувати їх можна було лише в хатніх умовах.
       Іншого разу - виходила на прогулянку з онуком, несучи поперед себе коляску . Від ліфта - треба було ще кілька сходинок подолати. За одну з них шпилькою я і зачепилася. Впала так, що зірки в очах спалахнули! До вечора - відчуваю, що із моїм хребцем щось негаразд? Покликала доньку, щоб потупцювала по хребцю, встановивши собі діагноз - випадіння диску? А вночі - і зовсім кепсько! Вранці на таксі донька відвезла на рентген - констатували крайовий перелом L4. Ну, перелом загоївся, а високі підп'ятки - лишилися!
       А от порівняно недавно вертаюся від дітей взимку пізно ввечері. Попереду алея без аніякого освітлення. Суцільний - голощок! А у моїх чобітках, як і завжди, обчаси високі! В голові - стукає одна думка: "Ось впаду! Ось - впаду!" І ось - таки впала! Цього разу - був перелом променевої кістки на правиці. Але відмовитися від високих підборів - знов-таки несила!
       І, нарешті, влітку, перед виходом на вечірню службу в костелі, відпадає каблук повністю! Добре, що без молитви я з хати не виходжу! Неможливо уявити, якби це сталося в дорозі чи в самому храмі! А тепер - вік дається взнаки. Поволі взуття - понижчало. Але навіть кімнатні тапочки я купую хоча б на танкетці! Все ж таки жінка на шпильках - то зовсім інша жінка і для себе, і для оточуючих.

каблук - синоніми - підбОр, кОрок, шпИлька, підп'Яток,обчАс

ШПИЛЬКА - дуже тонка набійка у жіночому взутті


на фото - у зимових чобітках на центральній площі заводу "Арсенал"