Запашна посмiшка

Посмішка пахне липовим цвітом,
Маслом, млинцями- млинцями бабусі,
Стомленим сухістю репаним літом,
Порохом сонця на скошенім лузі.

- Що це за літо цього року, ні тобі дощику, огірків три штуки на цілу городину, тільки кріп навколо всюди-всюди, розрісся на халєру, халепа та й годі,- дід Стефан, дивлячись у вікно, позіхнув, прищурив одне око :
-  Наталя?
Дівчинка рочків п ять бігала по хаті, допомагала бабусі накривати на стіл. Звичайна обіденна година в селі.
- Да!
--То що ти не чуєш? В Вінниці там, у вас, кріп дорогий?
- П;ятнадцать копійок, дєдушка, а що, тобі треба кріп?
- То, так питаю, бо може не хвате, нам з бабою на вогірки, скоро маємо закривати, то питаю…може докупляти прийдеться…
Дівчинка гучно, високо сміється, звинить, як дзвіночок в полі. Посміхається і старенький, гладить своє сиве волосся,
-Наталю, а де це ви з дітиськами учора пів дня лазили, що бабця тебе звала-звала, ти навіть не обідала.
- В лісі збирали суниці, я більш всіх назбирала.
-А, дітиська теж  назбирали?
-То - нє, вони ж  яйця збирали, ти- шо!
- Що ти мелеш, які яйця в лісі?
- Какиє - каккиє, ну де- ду-шка, птички якісь –то, я не знаю, я суниці збирала…вот, смотри, -внучка показує на підвіконня. На підвіконнику стояв слоїк повний ягід.  Дід посміхнувся:
- Ти, знаєш що, не зачіпай яєчок цих рябих пташок, бо будеш ряба, не гарна, облуплена як сливка - репанка.
-Йой, ти що, де -душка, єсли собірать яйца с точєчками, то такоє будєт ліцо?
-То- саме так, а ти не знала. Ти Жукеня бачила?! Жукень- це хлопчик через хату, сусідський, дуже славний, вогняно - рудий з мідними веселками на обличчі та синіми, як волошки очами. Йому люди дали прізвисько – Жукень, -  жук.
-Мм, оце то да!,- мала почала нервово терти своє обличчя руками,  широко відкрив свої оченята, і дивилась здивовано на діда,- оце, да…де -душка!
З літньої кухні донеслося бабусіне:
-Наталя!  Наталя, дитино, піди - но швиденько до курей, візьми яєць зо пару, бо не хватило на млинці, ще кину пару налисників, швиденько мені!
Понеслась Наталя до курей блискавкою. Принесла чотири яйця білого кольору.
-Ба, ще треба?
-Так, ще неси…
Така сама блискавична реакція, і от вже у бабусі вісім яєць.
-А, що це, ти, білі тільки взяла?,- здивувалась бабуся,- шо рудих яєць не було?
- Ти, шо, бабушка, ти шо? Ти Жукеня, бачила?
Бабуся Афанасія посміхнулася:
- Це, хто тобі таке наплів,- дід?
- Да,  це душка сказал, а, что,  це- неправда?
 - Ти в мене така здорова вже, і таке якесь-дурне! То ти подумай,як це яйця, можуть на шкіру впливати, ну от як?  Я, он все життя збираю рябі яйця, і нічого? Він тебе, цей дід дуре, а ти віриш у дурниці!
Мала знову почала терти мордочку, як те- мале кошенятко, - терла, терла, потім погналась в хату, і як закричить:
-Дєд, дє-душка, как же тєбє не встидно? Я, я, я – твоя внучка, Наталочка, а ти мене так тяжко дуриш?
Дід  з серйозним обличчям,  піднявши брови:
- Це, тобі баба сказала?!
- Да, вона усе життя збирає і ничого у нєё нєту!
- Та, йди сюди ближче, я щось тобі на вушко скажу…,-дідусь напівшепотом,- Ти, піди до цеї баби, тако знаєш… ближче і добре придивися…придивись -придивись.
Наталочка побігла до бабці. Пахло млинцями, коров;ячим молоком та маслом, пахло порохом сухого літа, та  кропом із городу. Сонце яскраво заливало все-все, від чого життя здавалася  мідним та пористим, блискучим. Без мікроскопу можна було побачити всі жили на дереві, на листочку,на травинці. Бабуня продовжувала куховарити. Дівчинка підійшла зовсім близько до обличчя і завмерла.
-Наталя, що ти там роздивляєшся вже пів години стоїш наді мною, як той стовп, що ти там знайшла у мене на шкірі?
-Ой, бабуся, ой, йой-йой,йой, йой,- начинається у тєбя уже, как у Жукеня!- Ой, йой, йой, йой, йой!
З хати вибухнув   сміхом дідусь! Засміялась і бабуня!
-Бабуся, нє бери яєчка рижі, більше не бери, я піду, і ще пошукаю білі - я бачила,- ще є там!
Біжить Наталочка, здивовано під ногами летять кури у різні сторони, летить пір ;я  по дворі, сиплеться сіно, з сідала летить  полова …і летять роки. Запашними млинцями  сонце годує всiх діточок та їх майбутнiх нащадків.