Немало небесной нисходит красы
на кычеры лысые,
на наши дворы и на наши леса...
И тихо над лесом.
Один прилетал на огнистом коне
до наших загонов:
- На выход! Уж можно. Вы паны иль нет? -
Мы и вышли как паны.
Да на перекрестьях земного пути
на белом на свете
не поняли братьев своих во Христе
и жизнь стала смертью.
За нами стояли вершины, леса,
и звёзды, и воды.
Немало небесной нисходит красы
в загоны свободы.
Кычера – гора, вся, кроме вершины, покрытая лесом.
Багато небесної сходить краси
на кичери лисі,
на наші обійстя і наші ліси…
І тихо у лісі.
Один прилітав на вогненнім коні
до нашої ґражди:
– Виходьте! Вже можна. Ви ґазди чи ні?! –
Ми й вийшли, як ґазди.
Та на перехрестях земної путі
на білому світі
ми не зрозуміли братів во Христі
й жили, як убиті.
За нами стояли верхи, і ліси,
і зорі, і води.
Багато небесної сходить краси
за ґражду свободи.
Василь Герасимюк. Немало небесной нисходит красы..
© Copyright: Алёна Агатова, 2023
Свидетельство о публикации №123030100253
Свидетельство о публикации №123030100253
Рецензии