Переводы гариков игоря губермана

120.
Вдалечині маячить дивний вік –
Бо вицвітає все, про що нам думалось,
Коли прокинешся і кольки не б”ють
 в бік,
Це означа, що все в нас вимерлось.

121.
Буває, прокидаєшся, мов птиця,
Крилатою пружиною так взводить,
Що хочеться і жити, і трудиться,
Та по сніданку це усе проходить.

122.
Приснився вчора дивовижний сон,
Що весь пружний я, і прямий, як знову,
Ходжу я взимку без кальсон,
Веселому радію вранці слову.

123.
Коли раніш молодшим був,
І знав, що жити буду вічно,
У будь-якому ліжку в вус не дув,
І в кожній жінці нове я бачив звично.

124.
Ми, що не рік, старішаєм, овва,
Темнішає тісніша розуму палата,
І лисою стає вся голова,
Тіка волосся, мов щури з фрегата.

125.
Не в тім біда, що густо срібло,
Струмує в бороді твоїй,
А в тім, що біс в ребро, мов дишло,
Не тиче і не кличе до повій.

126.
Я ззовні повен сил, бо ще нівроку,
Та всередині – повний інвалід,
Душа моя журбою повниться щороку,
Вона вже не існує, лиш болить.

127.
Якщо б служив, то жив би гірше,
Чим напридумує фантаст,
Душею я в сумісності не більше,
Чим з лезбіянкою сумісний педераст.

128.
Вже скрізь тепер чужі обличчя бачу,
Тепер жить не можливо, як  раніш,
У землю, в буцигарню, за кордон скоріш
Спішать вчорашні друзі, від пожару наче.

Продовження далі.