Тарас Шевченко. Муза

А ты, пречистая, святая,
Сестрица Феба* молодая,
Меня в подол ты убрала
И в степь широкую снесла.
И на кургане среди поля,
Как эту волю на раздолье,
Седым туманом повила.
И песнь певала, и качала,
И чаровала ты... И я...
О чародеюшка моя!
Мне всюду ласку ты давала,
Мне всюду руку подавала,
И всюду, звёздочка моя,
Нет, ты не чахла, ты сияла!
В степи безлюдной, в чужбине,
В далёкой неволе,
В кандалах красовалася,
Яко цветик в поле;
Из казармы грязной, смрадной
Чистою, святою
Пташкою ты вылетела
И по-надо мною
Полетела и — запела,
Ангел сизокрылый...
Словно бы живой водою
Душу окропила.

И я живу, и надо мною
С своею божьею красою
Витаешь ты, мой херувим,
Мой златокрылый серафим,
Моя отрадушка святая!
Моя судьба ты молодая!
Не покидай меня. В ночи,
И днём, и в вечер, и утрами
Витай со мною... и учи,
Учи неложными устами
Несть людям правду. Помоги
Дойти с молитвою до края.
Когда ж умру, моя святая,
Моя ты мать, похорони
В могилу ты родного сына
И хоть слезинкою единой
Бессмертны очи увлажни.

                [9 февраля 1858,
                Нижний Новгород]


* Феб — другое имя Аполлона — бог солнечного света, покровитель искусств, поэзии, музыки у древних греков и римлян.






МУЗА

А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену взяла
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла... І я...
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала.
І всюди, зоренько моя,
Ти не марніла, ти сіяла!
В степу, безлюдному степу,
В далекій неволі,
Ти сіяла, пишалася,
Як квіточка в полії
Із казарми нечистої
Чистою, святою
Пташечкою вилетіла
І понадо мною
Полинула, заспівала
Ти, золотокрила...
Мов живущою водою
Душу окропила.

І я живу, і надо мною
З своєю божою красою
Витаєш ти, мій херувим,
Золотокрилий серафим,
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене. Вночі,
І вдень, і ввечері, і рано
Витай зо мною і учи,
Учи неложними устами
Сказати правду. Поможи
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!
Моя ти мамо! положи
Свого ти сина в домовину
І хоть єдиную сльозину
В очах безсмертних покажи.

                [9 лютого 1858,
                Нижній Новгород]