Тарас Шевченко. Судьба

Ты не лукавила со мною,
Ты другом, братом и сестрою
Сиротке стала. Ты взяла
Меня, убогого, за руку
И в школу хлопца отвела
К дьяку запойному в науку.
«Учись, родной, когда-нибудь
Мы выдем в люди», — ты шепнула.
Я и послушал, стал на путь
И — выучился. Обманула...
Куды нам в люди? Чёрт да с ним!
Мы не лукавили с тобою,
Мы прямо шли; мы не таим
Зерна неправды за собою.
Идём же, долюшка моя!
Друг искренний мой, нелукавый!
Пойдём и дальше, дальше слава,
А слава — заповедь моя.

                [9 февраля 1858,
                Нижний Новгород]




ДОЛЯ

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
I в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде», — ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.

                [9 лютого 1858,
                Нижній Новгород]