Микола Зеров 1990-1937. Элегия

Возле трамвайной колеи чернеет лёд,
Синеет в тёмных улицах весна,
И юность осиянная моя
Навстречу горестям сегодняшним встаёт.

"И это ты? В какой суровой школе
Безжалостно развеялась она,
Твоя весёлость, буйна и шумна,
Какие мучают тебя тоска и боли?

А помнишь, как тебе тогда дышалось,
Какое небо?.. Лебедя крыло,
Сдаётся/казалось, пил с него и грязь сметало;

Как лёд звенел, как скоро таял снег,
И как того, что было "слишком мало",
Теперь бы ты и вынести не смог".

Чорніє лід біля трамвайних колій,
Синіє в темних улицях весна,
Мого юнацтва радість осяйна
Встає назустріч нинішній недолі.

"Це справді ти? В якій суворій школі
Так без жалю розвіялась вона,
Твоя веселість буйно-голосна,
Які смутять тебе нудьга і болі?

А згадуєш, яке тоді було
Повітря? небо?.. Гусяче крило,
Здається, з нього пил і бруд змітало;

Як лід дзвенів, як споро танув сніг,
І як того, що звалося "замало",
Тепер би й сам ти піднести не зміг".