Недолюдина

«…Людина не зразу стає вінцем природи. Спочатку вона звичайна, нерозвинена, не духовна тварина. Про це свідчать розкопки давніх черепів. Крім того, багато індивідуумів, що добре збереглися, у нас перед очима. За їхньою поведінкою можна з упевненістю судити про темне минуле людства.

Господи, які зустрічаються кретини! Розум плаче!

Найдивовижніше, що вони теж вважають, ніби мислять. Вони переконані, що мають відношення до культури, письменництва чи науки. Словосполучення "прогресивне людство" - воно без зазріння совісті думає, що йдеться про них. У мавпячому розпліднику вони поблажливо дивляться на мавп, хоча в середньої мавпи почуттів і думок вистачило б на десятьох подібних типів.
Розум у них твердий і гладенький, що зісковзує, як більярдна куля. Мозку зовні не видно. Тому визначити будь-якого кретину можна лише за непрямими ознаками. По очах чи ходою. Очі в них   миготливі, очі не для свердління і відразу видно - їх душа завмерла, як на долоні. Ходять дуже старанно, з гордістю. Їм приємно ходити двома ногами. Так вони гадають.  А найголовніше – вони все знають! Немає питання, з якого вони не мали б власної думки. Щоб говорити з такою людиною, треба висікати на мармуровій плиті таблицю множення. Важко та марно»

– «РЕМІНІСЦЕНЦІЇ» (уривки), 2000 р.