Елена Касьян 1970-2019. Даже когда стоять будешь..

Даже когда стоять будешь рядом с ними,
Будешь один, как пассажир на вокзале.
Каждый, выходит, тащит свою пустыню  –
Через всю жизнь до смерти, и даже дале.

Время разрушит стены, а лес зеленеет.
Первым всегда падает самый упертый.
Все в итоге ведут себя, как умеют,
И никто не желает взглянуть дальше смерти.

Так посмотреть дальше любви своей ты
Будешь не в силах - точно ножом по сердцу.
Каждый раз думаешь, что в последний.
Каждый раз думаешь, что как в первый.

Будет после тебя вечность или пустыня,
Напрасно гадать - пути несповедимы/неизречимы.
И поднебесная высь, и земная твердыня
Сходятся в сердце твоём – неразделимы.

Так среди ночи вскочишь и не понять,
Что там в груди  колотится – жизнь иль потом.
Сколько отпущено, больше не сможешь взять.
День занимается,  как для тебя одного.

Навіть коли стоятимеш поряд із ними,
Будеш самотній, як пасажир на вокзалі.
Кожен, відтак, пустелю свою нестиме –
Через життя до смерті, і трохи далі.

Мури зруйнує часом, ліси здиміють,
Першими завше падають самі вперті.
Зрештою, всі поводяться, як уміють,
Жоден не хоче бачити далі смерті.

Так зазирнути далі свого кохання
Буде несила – наче тебе розкреше.
Кожного разу думаєш, що востаннє.
Кожного разу думаєш, як уперше.

Буде по тобі вічність чи порожнеча,
Марно гадати – стежки несповідимі.
І височінь лелеча, й земля чернеча
Сходяться через тебе – нерозділимі.

Так серед ночі схопишся і не знаєш,
Що то калатає в грудях – життя чи потому.
Скільки відпущено, більше собі не вкраєш.
Ранок займається, наче тобі одному.

http://stihi.ru/2016/04/19/2745


Рецензии