Про лють

Сльози висохли. Чорна лють -
це єдине, що б’ється в серці.
Знову… знову кацапи пруть.
Не для того, щоб в славнім герці

щось довести про себе всім.
Ні. Вони - чи дурні, чи хворі.
Замість кисню вдихають дим,
замість щастя плекають горе.

Й несуттєво, за що війна.
Цар сказав - значить всім до шанцю!
Що, не хочеш? Тоді - стіна
без молитви та куля вранці.

І мільйони тупих рабів,
помираючи, прошепочуть
пару-трійку потрібних слів
на адресу своєї ночі,

щоб хоч там, на життєвім дні,
зрозуміти, що шлях свободи -
це не спалах у руськім сні,
а реальність мого народу.

Наші діти не зна страхів
за батьків, що під ніч щезають
як оплата чужих гріхів
в бісівськім намаганні раю.

Та й батьки вже давно не ті,
що у пошуках крихти волі
позначали роки пусті
безнадійним пером недолі.

Так що, прошу в останню путь.
Вам - могили, Вкраїні - небо.
Сльози висохли. Тільки лють
прикрашає наш шлях до себе.


Рецензии