Поклон земле родной Монолог

   

А у Природы жизнь своя –
Её послушай, всё расскажет
О Вечности, хотите даже –
Деревьев, трав и соловья…
Небес, дарующих тепло
И песни с вёсен и по осень,
Ветров весёлых несерьёзных,
Что любят, чтобы всё цвело
И хочет жизнь расшевелить,
Чтоб было бы, где разгуляться,
Внять запахи и пообщаться –
Все с миром страсти разделить.
А их с избытком на веку,
Всё ищешь сердцем прислониться,
Души и ласке бы излиться,
Но жизнь, что скачки на бегу.
Оценишь  после них покой –
Потянет в травы лечь, забыться,
В стране фантазий очутиться,
Цикады слушать, детства зной:
Бежать без цели босиком –
Смеяться Солнцу, речке, небу,
Где жаворонок спел молебен
И прыгнуть в речку нагишом…
Какие были времена!
С Природою тогда, едины,
Ещё не знали середины –
Хоть в лужу пасть после дождя…

Поклон землица ждёт от нас
Как мы её не истребляем,
Всю долбим, сверлим, ковыряем,
А мусором как, засоряем.
Проснёмся ж – наша в том вина!
27.01.2023г.

  Уклін землиці рідній
        Монолог
        верлібр

В природи є життя своє –
Її послухай, все розкаже
Про Вічність, хочете і навіть –
Дерев і трав, і солов'я,
Небес, що дарять нам тепло
Пісень із весен і по осінь,
Вітрів веселих несерйозних,
Що люблять, щоби все цвіло;
Життя бажають зворушить,
Щоб вже було де розгулятись,
Із запахами спілкуватись –
І пристрасть світу розділить.
А їх із надлишком – віки,
Шукаєш серцем притулитись,
Душі і ласці б повелітись,
Життя ж, що гонки на бігу.
Оціниш спокій після них –
Лягти б у трави і забутись,
В краю фантазій опинитись,
З цикадами в дитинство мрій:
Бігцем і без мети, босоніж –
Сміятись сонцю, річці, небу,
Де Жайворонка спів-молебень
Стрибнути в річку, голяка…
Дорогоцінні ж ті часи!
З Природою тоді єдині,
Іще не знали середини –
В калюжу впасти під дощем…

Уклін земля чека від нас –
Як ми її усі не нищим,
Довбаєм, свердлим, колупаєм,
Сміттям до неба загортаєм.
Прокиньмось, наша в тім вина!
27.01.2023 р.