Криголами долi

Його вії впали липко до долу їжачими пелюстками. Крізь сон він намагався відшукати у подумках той момент щастя, який уявлявся йому доавно таким бажаним та досягнутим. Він його чекав довго . В ту же мить поринання у сон, він намагався закріпити в уяві той щасливий момент, насолодитись.. чим більше він робив спроб зануритись в те сокровенне, тим частіше його виштовхувало із світлих образів десь у сторону, у невідомість. Він провалювався в глибину пітьми.
Гнат не міг заснути.  Немов якийсь парадокс, - скрізь сон ловив себе на думці він.
Той суцільний неспокій, витісняючи його сон шумом пробирався дедалі сильніше до його напів-сонної свідомості.
Тяжіли руки, зникало, немов завмирало дихання, втрачалась його присутність у кімнаті.
На додаток цього, весняна тепла ніч все таки заколисувала його ніжними вишневими ароматами. У непомітну мить темінь почала відступати. Сіріло.
Єдине, що йому не давало спокою у той час напівранку, то це уява про запашні образи красивого дикого саду, квітучі лани, якими він вільно мандрував стежинами, взявшись за руки з Горпиною, які вели до підніжжя гір та струмка. Джерела,із якого вони втамовували спрагу . Її карі очі та чорнява коса, що стелилась до долу йому памятались настільки, що він переповнювався щастям, запашним світлим та спокійним життям .
Горпина, - вона, - згадував крізь сон Гнат, - босоніж прогулювалась із букетиком польових квітів  у тому щасливому саду,  вона милувалася, тихенько, майже про себе  напівувала, відчувала, вона кохала ..
Попри пригорсток уявного щастя, Гната не покидало одне питання: за що?
Адже усі ці світлі образи, - ці вільні Світи, - щоразу немов десь зникали, немов розчинялись  . Вони чомусь були не стійкими, не повними. Здавалося, сіявся туман в його уяві. Чому?, - задався питанням Гнат.
*******
Відповіді не було . Її не було ні до, її він не міг віднайти під час; її він не міг уявити і в подальшому. Не міг уявити через те, що недалекоглядність одного схибленого чоловіка, вбивала кіл неспокою та божевіллям в образи добра, любові та кохання. Той прикрий чоловік,  був чоловіком пустоти та неспокою. Його не було ні де. Але він уявлявсятривожністю, сумнівами, втратами. Цей чоловік не міг любити, але його нелюбов посилювала бажання відчувати любов у кожному, хто мріяв про спокій, хто дорожив красою, хто вірив у себе, людей, націю. Тих, хто створював державу; кував вільний народ та свободу.
Цю цінність геній неспокою не міг собі дозволити. Він знав, що змінити пустоту на повноту є закінченням сенсу його буття та переконань. Чомусь, вони йому видавались цінними.  Чомусь,він бажав бути із ними щасливим.  Але цього не траплялось.  ...
*******
Неправда, не мала можливості бути повною, вона завжди вигадувала додаткові історії, які переписували одна одну. Так, дійсно, вони не доповнювали,а замінювали одна одну. 
*******
Для вільної нації та її людей, не було проблеми залишатись у неправді,вони бажали цим жити далі, вони - наповнювались, цінили, вони йшли ..
*******
Так почала формуватися Ненька - Україна! Так викарбовувались Герої - так гартувався вільний Народ України! Так, становився нерозривний зв'язок ідеї людини та держави. Так зникала велика країна з маленьким лідером . Так, саме так розквітала та ширилася світла любов, так здобувалось власне українське щастя! Т а к а  була  її  д о л я , доля України! .... ;;;(с)