З роками помічаю все частіше,
Як швидко пролітає кожна мить,
Сприймаю неприємності гостріше,
Душа моя від промахів щемить.
Буває, що втрачаю всяку віру
Сама себе штовхаю в кут глухий,
То плачу, то хвилююся надміру,
Сумую, що живу у час лихий.
О, цей невтішний глас! Подібно спруту,
Обплутує він клешнями тривог,
Нагадує щодня годину скрути,
Весь час звучить настирний монолог.
Так іноді захочеться затишку,
Уваги і простого співчуття,
Побачити довірливу усмішку,
Забути про хвилини сум'яття.
Я знаю, вічний спокій неминучий,
Готує сон Морфея забуття,
Та знову жду весну і день квітучий,
За все, що маю, дякую життя!
Хочеться затишку
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123012200284
Свидетельство о публикации №123012200284
Рецензии