Про що я думаю

Знаєш, мій друже, уявний чи реальний, про що я думаю все більше останнім часом? Про щастя… Так-так… Серед цунамі війни та коловороту смерті, посеред болі і розпачу, на тлі загального хаосу і непевності у подальшому дні, я все частіше думаю про най крихке і най важке для людини – бути щасливою понад усе…

Саме так, я вважаю, що бути щасливим – це важче, трудніше за все, бо треба стати героєм не для когось, а для самого себе. Робити зусилля не напоказ, а напружуючись в середині свого внутрішнього світу, щоб піднятися до щастя, як до сонця.

Схопити себе, як барон Мюнхаузен, за власне волосся безнадії, опинившись у болоті зовнішнього світу, який тягне вниз, у безодню темряви і безпорадності, і тягнути… тягнути щосили… навіть більш, ніж щосили, кожного дня, щохвилини… Тягнути самого себе Туди, де є щастя, яке тільки ти, сам на сам із собою, можеш знайти і збагнути. І прийняти, як вимір і точку опори.

Страхи та фобії, коливання поміж думками та способами прожити власне життя, завжди панували в людському суспільстві.

Якщо кинути оком в минуле, то спочатку люди, щоб надати зміст власному існуванню, створювали ідолів та міфи, щоб поруч з ними почуватися більш впевнено і мати напрям до дії від народження до смерті.
Потім духи природи та боги зросли до Єдиного Всевишнього, щоб завжди мати певний незмінний та незамінний орієнтир та центр світу та світогляду. На Бога, як на основу світо буття, спиралися жерці, мудреці, теологи, філософи та всі, хто прагнув збагнути більше і поринути у велич Всесвіту глибше. І від них зверху донизу розповсюджувалися засновки, щоб людство не втратило впевненості у собі і мети перебування.

Але кращі люди і в минулому, і тепер і зараз, завжди у меншості. Чому? Може знає Той, Хто має якийсь великий Задум? Але ми точно не можемо заглянути Туди, в Чистий Розум Абсолюту, який можна критикувати, як Кант, чи зрівняти його із землею, по якій здебільшого пересувають невігласи-атеїсти. Або невігласи-позитивісти. Або невігласи, що сповідують всі існуючі на сьогоднішній день релігії, втім, не сповідують сутність Сущого, яка розкидана по всіх тих великих та малих  нарративах щодо Бога чи то Абсолюту, чи то Неосяжного… Хто б і як не називав Творця Творіння, яким є і наша планета, і наш спосіб існування на ній, і наші способи взаємодії та взаємоз*ясування: хто правий, а хто ні, - всі ми – творчо виражені тваринки творіння. Ми ходимо під Небом, або переміщаємося у космосі на вертлявій Геї, намагаючись збагнути: навіщо?

Н…А…В…І…Щ…О…???

Знаєш, мій друже, реальний ти чи нереальний, живеш ти чи помираєш, як кіт Шредингера, постав собі одне єдине питання і спробуй відповісти.
Ти щасливий? А якщо відповідь НІ, тоді наступний крок: а що ж тоді ти робиш у цьому світі? Бо немає нічого вартого уваги у цьому житті для однієї окремої людини, аніж відповідь на найважливіших питання:
хто ти?
для чого ти порпаєшся у власному існуванні?
в чому твоя сутність, твоя мета і твоє щастя?

І якщо на якусь мить твоя правдивість візьме верхи над чужими думками щодо тебе, твого життя і його змісту саме для тебе. То може все вочевидь стане на твої власні місця. А вже коли стане, то нічим його вже не зсунеш з того центрального та головного місця…

Так і для мене колись вигук над труною батька:
- Тато, я обіцяю, що стану щасливою!
став рушійною силою, напрямом, дією, орієнтиром, щоб жити.

І саме в час, коли смертний бій між некромантією хтонічного мороку та світлодайною силою життя ведеться у нашому світі, я знову і знову кажу собі: треба ще більше і ще потужніше вірити у світло, сяяти щастям і любити всепоглинаючим почуттям Того, Хто Точно Знає, Що Творить і Навіщо Все Це Твориться…