Бахчисарайский фонтан

Розповідай мені, розповідай,
за свій палац в саду, за ялівці посохлі,
і найтихіший в світі водограй
і найгучнішу на базарі цьохлю,
за ханський пурпур в листі райдерев,
із волоті квітневої перуки,
і, навіть, за колись пролиту крев
за чистоту майбутньої сполуки,
за Села Єгудім в Чуфут Кале,
одвічність віровчення караїма,
за блискавку, що блисне і мине
уявлювану хату пілігрима.
Розповідай мені, розповідай,
за сфінксів кам'яних Бахчисарая,
мій темник, беклербей, мій хан Ногай,
де є тепер твоя орда безкрая.
Де є тепер обітований Крим.
Всі вірчі грамоти давно пожовкли.
Давно позбувся від кенаси караїм.
Лиш не втомився різати потьомкін.

світлина: Карл Брюллов. Бахчисарайський фонтан. 1849.

Кримськотатарський історик Халім Герай з роду Гераєв в роботі "Рожевий кущ ханів", виданої в 1811 році, так описує наслідки першої анексії Криму Росією:
"Кримське населення вдалося в глибоку зневіру і траур. Особливо гіркою була свідомість того, що вони потрапили в рабську залежність від народу, з яким билися протягом століть і завжди брали гору. Свідомість приреченості як народу і як держави обпекло всі серця. Народ зважився на еміграцію. Тисячі сімей, кинувши худобу, майно і батьківські вогнища, почали виїжджати в Румелію і  Анатолію через море і сушу. Російська адміністрація в перший час не бажала знелюднення краю. Як би бажаючи збити хвилю еміграції, Потьомкін одним разом порізав шаблями 30 тисяч чоловік — дорослих і дітей, що зібралися до від'їзду. Народу довелося скоритися і підставити свої шиї під ланцюга рабства. Що стосується емірів і мурз, то куплені наданими їм Катериною і Потьомкіним пільгами, маєтками, платнями і титулами, вони залишилися сторонніми спостерігачами страждань свого народу"