Милуюсь в самоті пухнастим снігом,
Ніхто не відвертає від думок
Ні запитанням, ні раптовим сміхом,
Розплутую сама журний клубок.
Дивлюсь на щедре світу частування,
Що сиплеться снігами з висоти,
І скрикую умить від здивування,
Від сяйва неземної чистоти…
Здається, що душа знайшла притулок,
Де завжди тиша і спокійні дні,
І врешті-решт відчула порятунок
Від шумної мирської метушні.
Я розчиняюсь у п'янкій блакиті,
Немов ховаюсь від чужих очей,
Ловлю зими феноменальні миті
Без горя і нерадісних вістей…
Розчиняюсь у блакитi
© Copyright: Галина Чехута, 2023
Свидетельство о публикации №123010908358
Свидетельство о публикации №123010908358
Рецензии