залиш менi надiю

Той рік скінчився. Віриш, в будь-якому               
не став би я писати про війну.
І я не ставлю крапку, ставлю кому -
з продовженням чомусь іще тягну.
Паперу аркуш, що у цьому році?
Коли б я знав... Обтрушуючи з ніг
торічний порох, чую жовтороті
плітки про те, що хист до слова зник.
Хреститися іще? А скільки? Тричі?
А нащо? Скажеш ти мені, чи ні?
Які твої бажання таємничі
я б міг вгадати десь на чужині?
Хто ж знав, моя кохана, що писати?
Здавалося, все буде, як завжди -
ялинка, щедрик, сніг, різдвяні свята,
а все не так. Хоча би мить зажди,
навпомацки шукаючи валізи,
а потім - геть, подалі від війни,
від нашого містечка, річки, лісу,
оскільки закривавлені вони.
Залиш мені писати розпач, втому,
нехай кричать - та що це він верзе?!
Війна скінчиться. Може, рік потому
я, мила, напишу тобі про все.

***

До чого ж, в біса лисого, мені
писати вірши? Розлад, розпач, відчай,
та місто під вогнем і у вогні.
А де ж Господь? Улюблений, превічний,
куди подівся, кинув нас чому?
Що знаю - нісенітниця, напевно,
та що робити - скаржуся йому -
не хочу більше слухати Шопена.
Той клятий марш, ту музику сумну.
Її не грають - нікому зіграти,
але коли безсоння замість сну,
то музику сприймаєш наче втрату.
Шопен та сніг, домівки та хрести,
благаєш Бога - спокою б хвилину.
Куди подівся, де блукаєш ти?
Що вічнісь? Мить - і все вогонь поглине.
Тоді - Шопен і марш його тоді -
війна тамує прояви музичні.
А Бог не спить. Сидить на самоті
в холодному, простріленному січні.

***

Що буде в січні? Знати звідкіля?
Вже снігом ледь притрушена земля,
і льод вкриває стежку на подвір'ї.
Зима з війною наче дві сестри,
гори, моє віконце, не гори -
не сплю, а в Бога все ж таки не вірю.
Лишаю світло - може, знайде хтось
притулок - борони його Христос,
дам трохи відпочити у домівці -
вино, розлите в келихи стоїть,
є хліб - його удвох з'їмо за мить,
є довга ніч, розібрана на миті.
І є зима, є січень, є журба...
Війна. Вона минається хіба?
Немає віри, що без неї вдію?
Холодний січень віру відніма,
іде війна - любові теж нема,
залиш мені, мій Господе, надію.


Рецензии
А Бог не спить. Сидить на самоті
в холодному, простріленному січні.
-
Дякую за вiрш. Приголомшливо, мелодійно.

Люся Орлова   10.01.2023 23:39     Заявить о нарушении
спасибо, Люся...

подзабыл мову, больше сорока лет на ней не говорил... но хоть что-то ещё осталось.

Винил   10.01.2023 23:51   Заявить о нарушении
Если думаешь, живёшь и пишешь не на мове, всё забывается, я Вам верю,
но у Вас получилось передать чувства и эмоции читателю, за это спасибо!

Люся Орлова   10.01.2023 23:56   Заявить о нарушении
На это произведение написано 6 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.