Сумую. В ці дні особливо. До виску.
Проте на депресію й сльози - табу.
Я вірю, синочку, ти десь зовсім близько,
хтось інший лежав неподвижно в гробу.
А ти за оселю обрав Боже місто
та часто навідуєш мЕне, сумну...
У серці ж моєму пора падолИсту,
воно й не надіється стріти весну.
Сумую. Цей біль втамувати несила.
Ні лікар, ні знахар не знають шляхів,
як зцілити душу. Піти до могили
сьогодні мені не завадять сніги.
Хреста обніму. Голосити не стану.
Він поряд, мій хлопчик... в уяві нехай...
жертовна самотність - лукава омана,-
я вірю, ти близько, мій сонячний рай.
Розради нема. Час, на жаль, не лікує.
Отак і живеш : від Різдва до Різдва...
не згадуєш Господа Правого всує,
не знаєш чи рада, що досі жива.
Сумую
© Copyright: Ева Сокол 2, 2023
Свидетельство о публикации №123010103723
Свидетельство о публикации №123010103723
Рецензии