На ясні зорі, на тихі води,
Аж доки холод не зборов.
Язик до Києва доводить,
Ну а мені – хоча б в Хорол.
Бо так пече серденько гірко
І тягнуть старість роки злі.
Туди, де мамина могилка,
В найкраще місце на землі.
Додому. Де не треба гіда:
З дитинства знаю все сама.
Де й зупинитись зараз ніде –
Бо мами й хати вже нема.
А самота – в чужому звикну
І долю не перебреду.
До мами крикну – не докрикну,
І ріки сліз не перейду.
Привіт вам, вулиці хороші,
Найкращі в світі Бештаньки! –
Звідкіль тепер за підлі гроші
Стріляють по мені дядьки.
Усе, що залишила мама,
Сивенький наш вишневий сад…
Сумні вертають телеграми,
Бо не знайшовся адресат.
Згадаю, як були ми діти,
Усі однакові, малі.
Тепер між ворітьми ходити,
Проситись тихо на нічліг. –
Де доброти – нема і знаку,
Де рідну кров – мов воду, п’ють.
Де бабцю, мов того собаку –
Своїм Барбосом зацькують.
22.11.2022
Додому
© Copyright: Надежда Еременко, 2022
Свидетельство о публикации №122122904213
Свидетельство о публикации №122122904213
Рецензии
Все я поняла и на украинском языке. Боль! Не дойти до маминой могилы!
Людмила Фершукова 06.01.2023 16:41 • Заявить о нарушении
Людмила Фершукова 06.01.2023 16:41 • Заявить о нарушении
Спасибо, уважаемая Людмила! Хотелось бы поехать к маминой могилке, но теперь, наверное, уже всё. Даже если война закончится и выживу. Столько ненависти -- наверное, тысячелетия ждать придётся, пока немного ослабеет. А может -- и нет. Точно -- Дьявол по Земле ходит... С уважением --
Надежда Еременко 07.01.2023 14:00 Заявить о нарушении
Надежда Еременко 07.01.2023 14:00 Заявить о нарушении