була зима
Чередники в нічному на давній звичай коротали час.
Часи навзаєм коротали спосіб для існування
тих білкових тіл, які і так живуть недовго.
На небі висів повний місяць — голодному шакалові на згадку
про булочку із м'ясом. Із таким меню незгода
прошила сиплим виєм небо.
Одна вівця, що загубила стадо, не міркувала
вже пручатись силі, чий музикальний слух легко
мав змогу перелити чашу, і до кошари пленталась
безгучно, з бажанням камінці минати більшим,
ніж купчити або жбурляти їх.
Один із пасторів, навчений рахувати,
із кулака висмикуючи пальці,
здійняв у здивуванні брови, і крім нестачі,
помітив чітко і прибуток світла
у тій частині небосхилу, де дуже тонко в'яжуться діла.
Діла, діла, діла...
Якого дідька пастухам до акцій, іпотеки,
до третейських суддів —
яким не звинуватити дешевше, ніж прощати,
і через те їх справедливість так безмірна,
як безрозмірна мантія над пузом.
Високі суперечки гендлярів за те, з якою знижкою
їм покупця дурити легше, для вівчара — не більш ніж макогін на ночви.
Не мають діла пастухи до храмових мінял, яким віддати —
згірш, ніж віддаватись.
Не мають діла пастухи до суперечок фарисеїв
за споконвічність тих пророцтв,
де віра схована у пишності обрядів.
Ось зовсім інше діло — вітер, небо, зорі...
Якщо вже сперечатися із кимось — то краще з ними —
у кого дихання чистіше, і глибша незбагненність глибини,
і нескінченність мерехтіння більш самотня.
І зовсім, зовсім інша справа — налаштуватися і чути вітер,
і в його диханні прихований відчути сенс,
і вслід за ним піти за Новою Зорею.
Як та ковінька в руку, так і стало:
вівчар прослідував на світ,
піднесений рельєф над обрієм
ще спромогався стримати світанок, втім знову марно.
На вступі в грот воли спроквола пережовували жвачку,
звільнивши яслі на соломі Малюку.
Прокукурікали пихаті півні
уже без шансу жодного на помилку чи зраду,
nesплячі залишились при своїх,
по схилах ніч спустилася до моря,
і з першим пломенем знайшлись
приблудні тіні, не облишаючи надії снам.
Був перший день, і зіроньки сіяли.
Для кожної душі свій народився цар.
Настав і п'ятий. Бога розіп'яли.
І скільки душ тепер пасе отой вівчар.
світлина: Різдвяна листівка УПА, 1947 р.,
видавник: Пресове Бюро Закордонного представництва
Української Головної Визвольної Ради,
автори (ймовірно): Едвард Козак і Мирон Білинський.
Свидетельство о публикации №122122504298