про пам ять
коли ми зовсім не мовчали,
коли нам закривали зябра
червоно-сині комісари.
Так перев'язували долі
у ґудзь, обличчям до потилиць,
щоб ми за пострілом, в судомі,
один до одного тіснились?
Ви пам'ятаєте, як після
такої страти ми співали,
за кожним словом в кожній пісні
ми, посуваючи за хмари,
ізнов писали, аби крові
на вістрі пензля вистачало
на думки лірника чудові,
і, написавши, воскресали...
світлина: Олександр Мурашко. Похорон кошового. 1900.
Свидетельство о публикации №122122403642