про подорожник
у холоднечу проростая,
тримають дуги небокрая.
Тотожно долі — ми навзаєм
виборюємо і кохаєм,
і перемир'я неспроможне,
коли стоїш на півдороги
поміж відлигою і громом,
a із минулого — не боги,
а зорі дивляться услід,
як ці вірші — пустопорожньо,
від краю всесвіту до краю
самопосвяти в мари раю,
де навіть сорому немає.
Коли своїй душі хазяїн,
любов в житті, мов подорожник:
і проводжає, і лікує,
містифікує — алілуя!
І безліч раз твої надії
даремно вабить небозвід.
світлина: Микола Пимоненко. Ідилія. 1908
(до відома — хлопчик незрячий...)
світлина: Микола Пимоненко. Ідилія. 1908.
до відома - хлопчик незрячий...
Свидетельство о публикации №122121904510