Щиро-щиро

Кожна хвилина проходила із надією на те, що він ось-ось з'явиться у її житті
Минали години ..
Йшли роки ..
У пам'яті тримався його образ. Вона його добре пам'ятала.
Надія на повернення не потребувала його фізично. Ментально, вона дивна саме із ним. Саме з тим образом чоловіка, якому можна булотрозпоаістимгетьтусе,якому можна було довіритись, покластись, який він її зрозуміти, обняти та заспокоїти нерви у важку хвилину. Їй більше не треба було нічого. Вона була самодостатньою, успішною, бажаною.
Кожен її день був поглядом назкрізь немов у розбите скло стосунків,у яких було видно все те, що не могло зближати її із ними бодай у діалозі. Вона їх бачила, відчувала. Вона їм співчувала, прбачаючи усе, розуміючи.
Замкнені, напружені, шукачі красивих душ, вони вдавали з себе вільних та шляхетних особистостей. Вільних, що шукали не стільки свободи, не стільки вільного, скільки маючи волю, вони шукали володіння над красивим, бажаючи його несвободи, колекції. Вільних настільки, що пошуки вящнили їх затятими невільниками. Шлях внікуди.
Красиве не може бути не вільною, у цьому свобода, у ньому вись, велич, величне.
Бажання її приборкати - не красиве, але повчальне. Це періоди життя, періоди століття, періоди свободи. Так саме так крізь час твориться краса. В одну мить її можна позбутись. В одну мить вона творить дива. Краса розуму краса, інтелекту, краса культури, краса мови чи то краса тіла.
Вона добре розуміла. Знала, щиро вірила, що світ змінитися
Щиро-щиро... (с)