про маленьку висотку

Я отримав наказ боронити рубіж,
не Мамаїв курган, а Маленьку Висотку,
поміж двох бліндажів, непокорами між,
і себе не згубити, як в мотлосі голку.
Я отримав наказ в ясну ніч на Різдво,
аби злий басурман безталання не скоїв.
І ми дружньо зійшли на позицію втрьох:
я, і мій кулемет, і бляшанка набоїв.
О, якою була доріздвяна та ніч!
Як дзвеніла душа і як жеврілись зорі!
А опівночі "Град" полетів увсібіч,
аби стрягнути в серці, як шипик терновий.
Тільки вщух град ракет — басурман так поліз
на мою висоту, як жебрак на монетку.
Позаріз не пустити його, позаріз.
І я тиснув в упор кулеметну гашетку.
Як останній набій віднайшов свою ціль,
я у серці відчув від осколка зомління.
Я отримав наказ i упорав суціль.
Геть не буде Різдва без доби Воскресіння.
І я вмить пригадав, задля чого я жив,
і для чого стоїть Володимирська гірка.
І залишились вдвох поміж тих бліндажів
і моя висота, і Народження зірка.


Рецензии