Притча Свiт земний та небесний

Посередині широкої річки на острові було село. Якось сталася паводка, річка розлилася і почала затоплювати все довкола. Люди бігли хтось на чому: на човнах, плотах, колодах.
  У цьому селі жив самотній старий, який вірив у Бога, дотримувався постів і свят, молився, вів праведне життя. Залишився стоїк на острівці один. А вода все прибувала, вже весь острів покрився шаром води
і раптом вода викинула на берег сироту. Згодом він прокинувся і побачив старого, котрий відмовлявся від допомоги людей. Старий підійшов до сироти і вирішив допомогти, а сирота оговтавшись питає старого:
– Де моя мама? – питав сирота.

– Смерть забрала її, – відповіли люди. Вирішив тоді сирота Смерть знайти.

«Подивлюся, де Смерть маму ховає, і відведу її додому», – думав сирота і йшов без утоми через поля та ліси, долини та гори.

Багато земель виходив сирота і одного разу заблукав у чорному лісі. Довго продирався він крізь гущавину, всі руки поколов, весь одяг вирвав. Раптом скінчився чорний гущавина, і вибрався сирота на луг повний квітів.

Небо осяяло чудовим кольором, а назустріч йому вийшла дівчина невимовної краси. Ласкаво погладила дівчина сироту, і всі його подряпини зажили миттєво.

- Хто ти? Цариця тутешньої землі? – спитав сирота.

- У мене немає землі. Я живу між світами і проводжу людей із тутешнього світу, повного болю та страждань, у світ світла та любові.

- Я хотів би туди потрапити, але спочатку мені потрібно знайти маму. Її забрала зла стара Смерть, – зітхнув сирота.

- Як ти думаєш, я здатна завдавати людям зло? - Запитала прекрасна дівчина і глянула сироті прямо в очі. Від цього погляду потепліло в сироти на серці, і пройшли втома та голод.

- Ні, ти прекрасна, як неземна фея, - відповів сирота.

– Це я проводила твою маму з тутешнього світу у світ Небес, – зізналася дівчина. - Але твій час ще не настав.

Сирота заплакав, а дівчина лагідно сказала: - Запам'ятай: "Смерті немає, є тільки зміна світів". Твоя мама бачить тебе з висоти і посилає тобі своє кохання, - з цими словами дівчина вклала в руку сироті нев'янучу квітку. Потім вона дмухнула на його очі, і сирота солодко заснув на лузі.

Коли він прокинувся, дівчини вже не було, а в його руці лежала нев'януча квітка кохання.
Сирота запитав,
чому старий весь час відмовляється від допомоги людей
і старий відповів,
що його Бог врятує! Так і потонув.
Потрапив старий на небеса і постав перед Богом.
Його перше запитання:
 — Господи, я так у тебе вірив, так тобі молився!
Чому ж ти мене не врятував?
 А Господь відповів:
— А хто ж тобі, дурню, пліт, шлюпку та гелікоптер посилав?!

Використання літератури:

Дюма А. Людина, що не могла плакати / Александр Дюма; пер. з фр. С. Бірюльова; іл. А. Музичишин. Львів : Апріорі, 2020. 36 с.


Рецензии