Стоiть Журавка бiля криницi

Стоїть Журавка біля криниці –
Зажурилася...
Ніхто не йде, не підійде
Води напитися.
Поглядає сумно в воду,
А вода без  дна.
Було село, були люди…
А тепер нема.
Залишились одні стіни,
Та зруйновані хатини,
Бо жахлива до села,
Увірвалася війна.
Не шкодуючи  нікого,
Ні старого, ні малого,
Усіх нищила- вбивала,
Смерть усюди панувала.
Люди почали тікати.
Рідні хати покидати.
Йшли вони абикуди,
Рятуючись від біди.
Хлопці пішли воювати,
Свою землю захищати.
А спустошене село,
Бур’янами  поросло.
А  бувало до кринички,
Йшли дівчатка й молодички,
Щоб набрати у відерця,
Прохолодної водички.
З жіночками  постояти,
Язиками «почесати»,
З хлопцями погомоніти,
Всі новини обсудити.
Весело жило село,
Як війни ще не було.
Бо жили тут працьовиті
Гончарі і ковалі,
Та ще вправні господині,
Рукодільниці – майстрині.
Батьків діти поважали
Їм завжди допомагали,
То худобу випасали,
Чи за кіньми доглядали.
Кожен мав свою роботу,
Мав свій клопіт і турботу,
Працювало все село
Тому гарно так жило.
Та  Журавочка чекає,
Бо надію вона має.
Прийдуть люди до кринички,
Щоб  напитися  водички.
І відродиться село.
Кращим буде , ніж було.

12.12.2022р.