перед грозою
Не зволікай. Шукай подібності в різниці.
Смакуй знекровлення на смак і віднайди,
що кожен журавель — в прицілі у рушниці.
За вогнищ жевриво посватай свою суть —
і кожну мить переживай життя вдовиці.
Викажчик-учень поцілує — понесуть
уже затушканим в лахміття плащаниці.
Оспалим мальвам після зливи відійти.
У млявім відчаї лише покотиполе —
віддасть новопосталому свої гріхи
і без мозолів загребе усі стодоли.
Лукавий найманець, розбійник, підлий час,
дарує день новий, надіями сповитий,
щоби опівночі пригубити на раз,
на два — це несвідоме немовля убити.
Не після смерті, звісно, а під час життя,
в якому ніч — для перевтілення Вальгалла.
Лише самоповага — шлях без вороття.
Лише звитяга у розпачливих зухвала.
Байдужим здатися без боротьби — ганьба.
Де вольниця — розмай буяє і без зілля.
Це мурашні — повзти, а журавлям — доба
крилом тримати небо від війни свавілля.
світлина: Микола Пимоненко. Перед грозою. 1906.
Свидетельство о публикации №122121007562