Дощ на листя...

А час – воронячий гамір
та вітру густий гребінець.
Заклання безгрішних овець.

А десь засипає снігами
ущент розпатланий світ,
латає й гіпсує рани
моєї святої землі.

Уже не похибиш, хто правий.
До миру будуєш пліт
із слів замерзлих, грудневих.

А з неба – свята вода –
дощ живий, не свинцевий,
на листя померле спада.

*

Давай, прокидайся, хоч день сивий-сивий
блукає неначе той грак.
Шукає між листя померлого милість,
і інших не відає справ.

А в'язи стійкі, як вояки, тримають
лахміття пожовкло-рябе,
прокинеться вітер з північного краю
і все пошматає.

Пряде
із слів непоправних хистку ненадію
на хмарний, нелагідний день.
Шукає між люди тремкого притулку.
Не раді.

Льодяним дощем
по струнах дерев награє гами-звуки
від болю.
Від смерті іще.

*

Хай тиша шелестить дощем
між гілок, листя,
стікає благодать. І щем
з небес пролився.

Та ось знімає вітерець
набридлу ковдру,
і сонце зверхньо гріє весь
пейзаж навколо.

І десь між голих змерзлих вій
дерев поснулих
мете любові буревій
і снить минуле.

А може мариться садам
серпанок квітів.

Я все за рай отой віддам.
За мир у світі.