Шептала калина

  И. Небеленчук
Шепотіла калина
Одинока при лузі:
«Мій синочку, мій сину,
Моє серденько в тузі.
Чом полишив ти неньку,
Мій синочку, мій любий?
Ой, мій милий, рідненький,
Ти вернись – приголублю».
Та не чує синочок
Слово рідне до себе.
Полетів, мов листочок,
Він у синєє небо.
Десь в хатині небесній
Він уже оселився.
Впав у битві він хресній,
Наче колос схилився.
Як дізналася мати
Про кривавую битву,
Поклялася чекати,
Шепотіла молитву.
Зустрічала світанки
У благанні про сина…
Повернувся Іванко
У свій дім в домовині.
В поле мати побігла
І лягла на покоси.
Сива, зболена, бідна
Все ридає, голосить:
«Як же жити віднині,
Мій синочку, мій сину…»
Зацвіла у долині
Цвітом ніжним калина…
***
Шептала калина
Одиноко на луге:
"Мой сыночек, мой сын,
Мое сердце в тоске.
Зачем оставил ты мамку,
Мой сыночек любимый?
Ой, мой милый, родной
Ты вернись,- приголублю".
Но не слышит сыночек
Слово родное к себе.
Полетел как листочек
Он в синее небо.
Где-то в доме небесном
Он уже поселился
Пал в битве от крестной
Вроде колос сложился.
Как узнала всё мама
Про кровавую битву,
Поклялась ожидать
И шептала молитву.
И встречала рассветы
В мольбе  про сына...
Вернулся Иванушка
В свой дом в домовине.
В поле мать побежала
И легла на покосы.
Седая, сгорбленная, бедная
Всё рыдает, голосит:
"Как же жить мне сегодня,
Мой сыночек, мой сынка..."
Зацвела в долине
Цветом нежным калинка...