Ось уже і зима.
А у серці - лиш сум та безвихідь.
Спогад душу пройма,
Тільки з лиха не бачу я вихід.
От би можна було
Уві сні пережити все горе,
Щоб диявольське зло
Полетіло далеко за гори.
Щоб не бачити кров
І не чути сигнали тривоги.
Щоб, прокинувшись знов,
Увібрати нектар перемоги.
Як молитись, кому?
Хто зцілити зуміє всі рани?
Хто розвіє пітьму
І відкриє ворота нірвани?
Віє смутком зима,
Знов - приреченість в подихах вітру.
Я молюсь, та дарма…
І втрачаю у Господа віру…
Втрачаю вiру
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122120105485
Свидетельство о публикации №122120105485
Рецензии