Чому, тепло твоїх долонь
для мене втрачено?
Чому у погляді твоєму
посмішка ховається?
Та і Природа не хоче балувати,
гатить сніжно,сиджу дома одна,
а тобі мабуть смішно.
Холодні мої мрії,
наче у полоні, або застрягли
подумки в очікуванні
на життєвому пероні.
Безсонні, одинокі ночі,
чекають безодню твоїх очей.
Долі віддаю свою волю.
У снах пророчих насолоду шукаю,
будні ж з сумом проводжаю.
Літа у поклоні,
як стрімкі коні мчать
й на перепони Життя не зважають,
відлік свій продовжують,
скроні сріблом торкають,
але марафон Буття все ж таки поважають.
Чому...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2022
Свидетельство о публикации №122113006175
Свидетельство о публикации №122113006175
Рецензии