Прохання батька

Не бійся, синку… хліб ще є… я пуд зернини
під чорним деревом у лісі прикопав…
Тримайся, любий! Ми з тобою не погинем…
У нас на цьому злому світі купа справ,

то ж не вар’юй!.. Не закривай так тяжко очі…
Пішла матуся у заобрійні краї…
Даринка вмерла… а тепер і ти мі хочеш
покинуть тут, де сліз солоних ручаї

омили поле за дірявим нині тином…
Тримайся, рідний, хай ті злодії підуть,
і я знайду щось поживне для тебе, сину…
Я покажу тобі у завтра світлу путь…

Ну ще хоч хвильку! Випий крапельку водиці!..
Хай тіло стримається в відчаї своїм…
Так-так, я знаю, що у тих - серця із криці,
а в чорних душах тільки ненависті дим,

та то таке… Не переймайся їх гріхами.
Дивись на мене… Я благаю, не покинь!..
Я чув, що можна з’їсти кашу з ріп’яхами,
якщо добавити мукички і полинь…

То ж доживемо! Тільки будь ще тут, зі мною!..
Ні-ні! Я прошу, як у Господа, - не йди…
Допоки нас ще є на цьому світі двоє,
я не боюся рукотворної біди…

Я не боюся… Ні! Куди ж ти, мій рідненький?!.
Куди?.. Куди… куди піти одинаку,
коли від голоду вмирає мила Ненька
у вже засохлому липневому вінку…

Поспи, синочку… Там янгелики й Пречиста
тебе зустрінуть і до раю відведуть…
А я, малий… я буду пам’яті намисто
плести для тих, що після голоду прийдуть…