Як несила сказати – пиши.
Знати краще, повір, ніж не знати.
А мовчання лежить на душі
Кам'яним тягарем, що не зняти.
Небо мружиться із-під руки.
Ось і сонце зімкнуло повіки.
Падолисту замріяні ріки
Затікають в минулі роки.
Грати сумнівів, виправдань гра,
Підсвідомість, думок каземати.
Безгоміння, німотності страх…
Дихай, як вже несила писати.
Вдих і видих. Повітря ковтки,
Загустіле тьмяніюче світло.
Тільки галки і голі гілки,
І навшпиньки розхристані вітли…
Ось і вісь існування – слова,
Ось і весь наш підручник відносин.
Шурхіт – марних чекань складова.
Ось и осінь, дивись, ось і осінь…
Зазимок
© Copyright: Ирина Юрчук, 2022
Свидетельство о публикации №122112300393
Свидетельство о публикации №122112300393
Рецензии