Невже так бува...

Скажи мені, невже так буває,
Що різні такі душі самотні,
Ходять по світу, половинку шукають,
Життя проживають і не находять...

Ходять шляхами, помилки збирають,
Накопичують сум надію втрачая,
А з неба все Янголи, там зазирають
Стрілу кохання усе натягая...

Скажи мені, невже так буває,
По світу розкидані у різні боки,
Душі дві живуть і все чекають,
Коли на зустріч почнуть робить кроки...

Це що мало статись, щоб це відбулося,
А сталось таки, а не відчули,
Що справдилось вже долі пророцтво,
Домовились вже, але просто забули...

Скажи мені, невже так буває,
Що в час той єдиний обручки наділи,
Тільки чого, душі самі не знали,
Але Сили Святі в той час і скріпили...

Заручені стали небом і Богом,
Обіцянки дали стати щасливими,
Кохання зростили одним тільки словом
І вірою в те, що полюбили...

Скажи мені, невже так буває,
З'єдналися долі в шлях вже єдиний,
По світу розкидані, але кохають
І з вірою в серці, навіки омріяні...

Це доля така, але вже знайшлися,
Блукати не треба бо вже поєднались
І ріки любові для них пролилися,
Мають вже те, що так шукали...

Не зможуть уже розгубитись по світу,
Забути все це вже неможливо,
Розвіяти все і пустити за вітром
Не зможуть тепер бо обручки наділи...

Скажи мені, невже так буває...