Дивилася на тебе очима кохання.
Любила, як останню зірку бажання.
Чому мрії вщухли,
закотилася зоря,
як калина чарівна зашарілась одна.
Чому разом бути не довелося,
розсипалося по плечах смагляве волосся.
Вітерець відніс щасливі години,
в далеку дощову пору осінню.
Чи прийде весна на поріг - забуття,
чи зацвіте п'янкий бузок,
чи обніму тебе знову, ясеня - красеня,
в час дзвінкий, ранковий.
З віком, романтики все менше,
в краплях дощу губляться надії,
у вітерця також вчувається плач,
буцімто він несеться вскач.
Задумлива посмішка на вустах,
а може це ще не всім надіям крах,
може на закаті буває інший розклад.
Дивилася на тебе...
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2022
Свидетельство о публикации №122111606324
Свидетельство о публикации №122111606324
Рецензии
