Грає стигла відьомська врода,
Розкошує в любощах тіло.
Дивно… Щойно себе жаліла -
Ач, тебе, бідолаху, шкода.
Мав мене за шкідливу звичку.
Несвідомо (невже ж?) кривдив.
Не дери із нутра шпичку,
З нею разом життя вийде.
Змружу очі кольору м’яти -
У пройдешньому ти. Далеко...
І тобі мене не здогнати,
Бо мітличчина вдача легка.
Понад міру кохала. Смішно...
Понад миром - м’ятнеє сяйво.
Обтрушу, мов пісок, колишнє.
Обережно здмухну зайве.
Здмухну…
Зайве…
Здмухну зайве
© Copyright: Ольга Тригирская, 2022
Свидетельство о публикации №122110502022
Свидетельство о публикации №122110502022
Рецензии