Дзуйхiцу. Вслед за кистью

                І

Актор втілюється у дівчину-чаплю. Ювелірна парасолькова рівновага на річковій кризі.

Позастаттєва істота в заметілі звивається із позачассям. Гендерна анігіляція, асексуальність неживої природи.

Нев’янучі шовкові пелюстки кімоно вигортаються, сплескують барвами, та не облітають. Виконуваний смертю танок життя.

Аби подолати аутичний напад, лічу баранців.

               
                ІІ       

Прыгают барашки. Первый, второй, …дцать …ятый. Чур, повторки не считаются. Путаюсь. Сбиваюсь.

По любви, по дружбе, по страсти, по капризу, до тебя, после тебя – не сглотнула сперму. Твоя – вкус единственно моей жизни, слеза вишнёвой камеди. Плачут ли сакуры?

Прочь квадратно-гнездовой реализм. Разотру тщательно тушь, обмакну колонковую кисть…

В горле - биение
Сердца твоего стержня.
Не утолить
Алчбу сокровенного
Глотком обладания...

                ІІІ

Березень калапецає взолоченою ложечкою з блакитною eмаллю гламурну багнюку. Смакує  маленькими ковточками ристрето, капучіно, лате, мак’ято. Хрумає меренгами хмарок, незворотністю шляху до літа та літ.

Не сумуй за сніговою горкою, Сей Сьонагон.

Прямуй дзуйхіцу.