Н.Бидненко
Іду від тебе. Майже непомітно,
Неначе в зиму осінь золота,
Як перед ніччю гасне сонця світло,
І марна тут словесна суєта.
Іду в мовчанні. Хоч і сняться грози
І ще хвилює рук твоїх тепло…
Пливу собі в банальних хвилях прози –
Для віршування втрачене весло.
Іду від тебе. Вже безповоротно,
Бо стука в двері мій журливий час…
А ти лишишся променем коротким,
Що осліпив, зігрів мене і згас.
***
Иду от тебя. Почти что не заметно,
Как уходит в зиму осень золотая,
Как перед ночью гаснет солнца свет,
Напрасна здесь словесная суета.
Иду в молчании. Хоть и снятся грозы
Ещё волнует рук твоих тепло...
Плыву себе в банальных волнах прозы -
Уже поэзии утеряно весло.
Иду от тебя. Уже безповоротно,
Стучится в двери мой хмурый час...
А ты останешься лучиком коротким,
Который ослепил, согрел меня, угас.
Иду от тебя
© Copyright: Татьяна Маркова 3, 2022
Свидетельство о публикации №122102803712
Свидетельство о публикации №122102803712
Рецензии