Ох, яка ж ти непевна,
Яка холодно-незграбна,
Доленько!
Твої риси -
Мов несвіжа печеня,
А форми -
Сніжинка
На тлі полярної зими.
Доленько,
Твої ігри
Такі недорікуваті,
І ти ховаєшся від закономірностей,
Якими можна було б тебе приборкати.
Це питання серця
Чи просто захланна буденність?
Ох, яка ти, доленько,
Контрастна!
Твоїм іменам немає ліку,
А твоя присутність
Ефемерна,
Мов класичні
Лади
У давньогрецьких гімнах.
Ти всміхаєшся мені
Дитячими іграми,
Які я чи то забула,
Чи то переросла.
Твоя присутність
Улесливо-пафосна,
Але в своїй мінливості
Сильна й безкрая.
Натхнення
© Copyright: Марина Чиянова, 2022
Свидетельство о публикации №122102605735
Свидетельство о публикации №122102605735
Рецензии
