***

Жило таке собі маленьке жабенятко,
Шукало спосіб до історії ввійти…
Хоч на штанцях на дірки шилася заплатка,
Та не нашиєш тих заплаток на мізки!

В очах у хлопця зеленіли тільки гроші,
І він збирав їх, та під каменем ховав…
Знайшов і пару, ту, що так на нього схожа,
Але весілля не справляв, чогось чекав.

Чи то боявся, що знайде пізніше кращу,
Чи розмір посагу об’ємом не вражав…
Проте сміявся, бо не вижити інакше,
Коли актором ще зі школи шлях обрав.

А може дівчина дивилася звисока,
Чекала часу, поки милий підросте?
Весілля сталося лише за кілька років,
Це був трамплін, що підкидає і трясе...

Путь лягушонка был тернист и ожидаем,
Успех на сцене и гастроли без конца…
А там и срывы, что нельзя восполнить чаем,
И взрыв желаний: от разгула до венца.

Народ – песок для жадной выскочки-лягушки,
Его так просто обмануть и запугать.
И вот стреляют в долг закупленные пушки,
И умирают за лягушку сын и мать… 

Война закончится, лягушка слезет с трона,
Друзья-соратники изменят, иль сбегут.
Не будет славы, ни единого поклона,
Под камнем деньги для другого отберут.




Киев,       23.10.2022


Рецензии