***

«Коли вмираю кожен день,
Беру перо, неначе весла,
Щоби поезія воскресла,
Щоб донести до людства слово.
Тоді я воскресаю знову.»
/Т. Алексійчук./
***********************************

Хоч би раз на рік вас відпускали -
Всіх, хто там, в небесному строю.
Ви ж за нас, рідненькі, воювали,
Та нема відпустки у раю.

Хоч би відпустили на Великдень,
Я б приготувала безліч страв.
Хоч би, синку, ти прийшов на тиждень,
Та, напевне, там багато справ.

Я б для тебе вишила сорочку...
Знаєш, ще якби я все могла,
В Бога попросила б я відстрочку,
Як зіницю ока берегла.

Я могла б узимку рить окопи,
Зброю я змогла б узять до рук,
Визволяти землю від сволоти,
Щоби народився чийсь онук.

Я б на себе прийняла гармати,
Бо і так я, сину, не живу.
Більшої нема на світи втрати,
Ніж відправить сина на війну.

Я б тебе росою причащала,
Я би груші з саду принесла,
Я б тебе, синочку, пригощала.
Та на жаль тебе я не спасла.

Я б сиділа поряд усі ночі,
Хай би спати зовсім не прийшлось.
Я би цілувала твої очі,
Та на жаль, синочку, не збулось.

Хоч би раз на рік вас відпускали...
Всіх, хто там, в небесному строю.
Ви ж за нас життя своє поклали...
Та нема відпустки у раю.

Хоч би раз на рік...