У золотистому вбранні
Ходила Осінь біля річки,
Сиділа зморена на пні,
Вплітала в коси жовті стрічки.
Раділа тиші і теплу,
І ароматам листопада,
Не помічала навіть млу,
Що залишила ніч у спадок.
Здавалось їй, що джерело
Співає десь чуттєву пісню,
Плескає радісно весло,
Немов пірнає в ноти ніжні.
І тільки вітер, як завжди,
Не міг усидіти на місці,
Весь час літав туди-сюди
І щось шукав в опалім листі…
Дивилась Осінь на красу,
Яку сама живописала,
В душі таїла томний сум
І стиха, як свіча, згасала…
Згасала
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122102207269
Свидетельство о публикации №122102207269
Рецензии