Я бачила, як помирають їх душі...
Все починається з фрази: "я звик",
Безпечною стежкою, тихі й байдужі,
Ступають, від страху ковтають язик.
А потім іде поступове згасання.
Тьмяніють вогні у гибинах очей,
Захопливі мрії, сміливі бажання
На дні океану холодних ночей.
Зачитані фрази, замерзлі розмови,
Похована щирість в туман забуття.
Без вражень нових, без яскравого слова,
Обрубані крила... Хіба ж то життя?
Не знають вони миті щастя і муки,
До сказу страшні їм ідеї нові.
Не просто вмирають, а тягнуть за руки
Ті душі, які залишились живі.
Вмовляючи тягнуть, і докором душать,
Турботливо вириють безліч могил.
З такими, як в склепі - так глухо і душно,
Самотньою тінню блукаю без сил.
Я бачила, як може знищити душу
Численних в'язких упереджень капкан
З такими я - кинута риба на сушу,
Що прагне на волю, у свій океан
Мертва душа
© Copyright: Анита Левицкая, 2022
Свидетельство о публикации №122102001940
Свидетельство о публикации №122102001940
Рецензии