24 лютого потому

24 лютого потому
я римую безпорадну втому
з відчаєм новинами донатами зсу
з нікчемним моїм "я знов не засну"
у порівнянні з крикливою сиреною
(там далеко але під серцем)
що ламає й без того кволі рими
далі без них
та й ритм підбитий
влучання
а може й нездара (пофіг)
виє урвищем повітряна тривога
брешуть в ній зовсім немає повітря
бо висмоктала його чужа пітьма
стерво
стерті
коліна бетоном й страхом скроні
попіл з льодяниками у долоні
підвальним дітям у тісному полоні
цегли й маминих рук
(ні це не рими це нервове)
24 лютого потому
я теж дитина я граю словом
проте не в змозі в ланцюжок укласти
лють і жагу до життя
знов на повторі ця казка з льоду
королева тупоче римуй далі
ось тобі кров і земля
ля?
ні
за стіною маршовий сі-бемоль
а кров не римується ні з вологою
ні з сухою
проте земля жадібно глушить келих
пляшку діжку річку й океан
червоного
напівсолоного
якби ж лише ворожого
(але й рідне одне на смак)
упийся вже хай потонуть
в липких твоїх згорнутих водах
неспокій їм вічно сивий
пекельний
і буде так
24 лютого потому