Розкiшна i хвилююча пора
Журлива пісня лине над землею,
Зникає клин в далекій сірій млі,
Прощаюсь з ними, начебто з ріднею…
Кружляє у повітрі жовтий лист,
Нагадує, що в розпалі вже осінь,
Чарує і бентежить падолист,
А я дивлюсь на срібло у волоссі.
Розкішна і хвилююча пора,
У сяєві бурштину вся природа,
Чарує очі золотистий рай,
Та смутком огортає прохолода.
Горять рубіном грона горобин,
Намистами виблискує калина,
Та зимний подих чути з верховин,
Ще трохи і повіє хуртовина…
Останнє листя вітер обірве,
Зима накриє снігом все убрання…
І тільки уві снах все оживе,
Розбудить, наче сонце, спозарання…
Свидетельство о публикации №122101607796
Летят, курлыча, в небе журавли,
Мы с ними расстаемся, как с роднею.
Плывет печально песня над землею,
От этих звуков так душа болит…
А надо мной кленовый лист кружит,
Напоминая, что в разгаре осень.
Клин журавлиный до весны уносит
В далекие чужие миражи…
Роскошная, казалось бы, пора…
Эпитетов прекрасных не жалея,
Её мы воспеваем, как умеем,
И золотые капельки с пера…
В янтарных и рубиновых мазках
Природа в яркоцветном одеянье,
В котором тонкий привкус увяданья…
И серебро сверкает на висках…
Все явственней холодные ветра,
Спустившись с гор, вступают в перебранку.
Шаги зимы слышны уж спозаранку…
Проснешься – солнца хитрая игра…
Елена Куприянова 3 18.10.2022 11:17 Заявить о нарушении
Галина Чехута 18.10.2022 21:50 Заявить о нарушении