Пішли дощі, і Осінь вся промокла,
Сухої нитки, мабуть, не знайти.
Обличчя, як у хворої, пожовкло,
Уже нема колишньої краси.
Зігнулась Осінь, як тонка тополька,
Зітхання так і рвуться із душі.
Від вітру занепала парасолька,
Та й сукня розтріпалась від дощів…
А як же зігрівала Осінь палко,
Як тішила напливом почуттів!
І так мені на серці стало жалко,
Не можу навіть підібрати слів.
Втішаю Осінь поглядом ласкавим…
О, як її бентежить нагота!..
Чи дати бідолашній чашку кави,
Щоб залишила душу гіркота?
На серцi жалко
© Copyright: Галина Чехута, 2022
Свидетельство о публикации №122101507593
Свидетельство о публикации №122101507593
Рецензии