Батько мій - Ярослав.
Ярославною я росла.
Так і звали мене, позаяк
Мов забули моє ім`я,
А по батькові звати чогось
Всім подобалось, прижилось.
І ношу таким чином я,
Мов личину, вітця ім`я.
А княгиня з прадавніх літ
Ніби дивиться мені вслід,
Вдень, вночі, наяву й ві сні,
Як прамати-мара мені.
Якось снилась мені вона,
В білім, біла, немов стіна.
Руки білі, волосся - сніг,
Тихо плине до білих ніг.
Очі - зорі на білім тлі.
В них і біль і м`яка теплінь.
Колихнулася біла тінь,
Прорекла: "Крізь віків глибінь
Нас з`єднали ім`ям одним.
Тобі буде нелегко з ним.
Ти ж, як я, Ярославна єси.
Тож, як долю, його носи".
Чи це снилось мені, чи ні?
Мов хтось інший живе в мені.
Страшно солодко мені з ним.
Причаївсь під серцем моїм.
Б`ється плоттю в мені ім`я.
Скоро матір'ю стану я.
2о13
.
Ярославна
© Copyright: Анатолий Малиновский 2, 2022
Свидетельство о публикации №122101203018
Свидетельство о публикации №122101203018
Рецензии