Осiння пiсня, присвята П. Чайковському

Осіння пісня лине звідусіль,
І дихає повітря сірим смутком.
Триває ніч сумна і сходить день сумний,
І осінь затягнула пісню-тугу.

Як жовте листя падає печаль
І змішує з дощами свої сподівання.
І небо сіре відкриває даль,
Таку прозору і таку безжальну…

Осіння пісня – жаль…
Жовтневе небо – шаль.
Стривай, моя печаль,
Не жаль, нажаль… 

Більш пронизливо і влучно жоден композитор не зміг передати тужливу проникливість жовтня - середини осені, ніж Петро Ілліч Чайковський. Колись в мене був (не рояль, але піаніно) в кущах, точніше у власній квартирі, у затишній кімнаті під абажюром, де я сідала, ставила ноти на пюпітр и поринала у музику, відтворену власними вміннями та руками. І, звісно ж, внутрішнім світом, який трансформувався завдяки виконанню музики власноруч, у світ композитора, у потойбіччя невловимих образів та дотиків незбагненного...
Отже, сьогодні, пригадавши своє музикування, присвячую нову пісенну композицію витонченому композитору, дякую тобі #Чайковский за осінню пісню...

Композицію можна послухати тут:
https://www.youtube.com/watch?v=yzyfNKRYw0w&ab